Помер відомий мовознавець Орест Ткаченко

Помер відомий мовознавець Орест Ткаченко

На 96 році життя у понеділок, 8 листопада, помер видатний мовознавець, член-кореспондент НАН України, український націоналіст Орест Ткаченко.

Про це повідомив працівник УІНП, очільник благодійного фонду “Героїка” Павло Подобєд у Фейсбуці.

“Ткаченко «прожив кілька життів», адже його наукового доробку, його досягнень і видатних інтелектуальних звершень вистачило би на кілька пристойних енциклопедичних біографій”, – написав він.

Орест Ткаченко народився у Харкові в сім’ї мовознавця та перекладача Бориса Ткаченка (1899 – 1937), страченого російськими більшовиками в роки Великого терору. У 1927 році батьки Ореста Ткаченка – Борис та Ольга (у дівоцтві Косолапова) – розлучилися.

Мати через вісім років вийшла вдруге заміж за Володимира Ленського – інженера-монтажника, який і виховував майбутнього вченого. Орест був виключений із числа піонерів як “син ворога народу”.

Через часті переїзди батьків, що були спричинені особливостями роботи вітчима, змушений був навчатися у восьми школах. Від 1941-го до 1943 року разом із батьками був в евакуації у Свердловській області (Росія).

1945 року закінчив середню школу із російською мовою викладання, однак тоді ж вирішив піти стежками вбитого тата – вступив на український відділ філологічного факультету Харківського університету, де провчився до осені 1947-го.

Разом із батьками переїхав до столиці, перевівся до Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

Навчався в аспірантурі за фахом “слов’янське мовознавство” (1950-1953) в Інституті мовознавства імені Олександра Потебні НАН України.

Відтоді впродовж 65 років працював у цій установі. У 1991-1996 роках завідував відділом мов України, у 1997-2015 – відділом загального мовознавства.

Досліджував проблеми історичної типології мов, етимології, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, теорії субстрату та мовних контактів, еколінгвістики.

У 1955 році захистив кандидатську дисертацію “Нарис історії з’ясувальних сполучників у польській літературній мові (на матеріалі творів другої половини XVI ст. Zwierciadlo Н. Рея, Kronika polska Marcina Bielskiego І. Бєльського, Kazania sejmowe П. Скарги)”.

Написав монографію “Порівняльно-історична фразеологія слов’янських та фінно-угорських мов” (1979).

1982 року захистив її як докторську дисертацію в Ленінградському (нині – Санкт-Петербурзькому) університеті зі спеціальностей “загальне мовознавство”, “слов’янські мови”, “фіно-угорські мови”. За два роки отримав звання професора. 1995-го Ореста Ткаченка обрали членом-кореспондентом НАН України.

У доробку дослідника численні праці з українського, слов’янського, загального та фіно-угорського мовознавства, серед яких особливу увагу наукової громадськості привернули монографії “Порівняльно-історична фразеологія слов’янських та фінно-угорських мов” (1979), “Мерянська мова” (1985), “Нариси теорії мовного субстрату” (1989).

Важливо, що всі три праці були написані, видані, презентовані і навіть захищені перед наукової спільнотою ще в часи існування СРСР. Ткаченко за допомогою спеціально розробленої наукової методології довів, що російський народ сформувався на основі фіно-угорського етнічного базису.

Він зміг встановити принципи формування лексики мерянської мови.

Ткаченко також відіграв провідну роль у формуванні модерної ерзянської національної ідентичності.

У перші роки після розвалу СРСР чимало народів колишньої імперії заявили про себе і про свої права. Серед них були і ерзя. Уособленням національного пробудження ерзян стала письменниця Марізь Кемаль, яку можна назвати ідеологом ерзянського націоналізму. Протягом багатьох років Кемаль листувалась із Ткаченком.

Ідеї Ткаченка мали надзвичайний вплив на Кемаль, а відтак і на весь ерзянський рух. Такий висновок можна зробити з опублікованого листування. Ткаченко глибоко дослідив визвольні рухи різних народів, в приклад ерзянам наводив євреїв та Державу Ізраїль.

“Народ, не захищений своїми політичними правами, своєю державністю, не зможе захистити навіть своєї мови та культури”, – висновував Ткаченко в листі до Кемаль.

Він є автором важливих для українського мовознавства праць: “Українська мова і мовне життя світу” (2004), “Мова і національна ментальність” (2006), “Українська мова: сьогодення й історична перспектива” (2014).

Ткаченко був співавтором знакових для української гуманітаристики праць “Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янських мов” (1966), “Історична типологія слов’янських мов” (ч. 1-2; 1986, 2008), “Мова і мовознавство в духовному житті суспільства” (2007).

Науковець був співукладачем і співредактором фундаментального “Етимологічного словника української мови” у 7 тт. (1982-2006).

“Особисто я чув про пана Ореста безліч історій від людей, які знали його і товаришували з ним протягом багатьох років. Всі ці історії засвідчують, що Ткаченко прожив яскраве і непересічне життя – як і належить інтелектуалові”, – зазначив Павло Подобєд.

Прощання з покійним відбудеться у четвер, 11 листопада, о 12:40 на Байковому кладовищі (вул. Байкова, 6) у Києві.

Корреспондент

Напишіть відгук