Мінніханов не може говорити про політв’язнів

Співзасновник «Вільного Ідель-Уралу» Рафіс Кашапов одержав відповідь від Виконавчого комітету Казані щодо матеріальної підтримки родини татарського політв’язня Даніса Сафаргалі. 

Як і годиться відповідь підготовлена у кращих традиціях путінської «контрольованої демократії»: «Денег нет, но вы держитесь». 

Звісно, ми не очікували від Мінніханова приступу патріотизму і людяності. Ми не мали ілюзій, що Рустам Нургалієвич провідає Даніса у в’язниці чи особисто вручить дружині політв’язня дитячий одяг і продукти харчування. 

Розуміємо, що графік президента напружений: між поїздками до Великої Британії і Швейцарії залишається не так багато часу, щоб стежити за політичною ситуацією у Франції та в Україні. 

Натомість ми щиро сподівались одержати відповідь від апарату Президента Республіки Татарстан. Існують питання, розглядом яких повинен займатися саме Президент і його оточення, а не перший заступник керівника виконкому Казані. До цієї сфери належать питання суверенітету Татарстану, дотримання прав людини, реалізація політичних, національних та економічних прав татарстанців, забезпечення функціонування татарської мови як державної.

Змушені констатувати, що Рустам Мінніханов не лише свідомо уникає незручних тем (Даніс Сафаргалі, русифікація, перетворення республіки в губернію, вирощування кишенькової татарської діаспори, що тільки стрибає у мішках і пожирає чак-чак), але й обирає модель поведінки, що руйнує інститут президентства. Постійно розписуватись у власній політичній імпотенції – це не демонстрація лояльності Москві, а нищення суверенітету Татарстану. 

Чого ми очікуємо від Президента? Що він буде поводитись як перша особа держави, а не як керівник громадської організації чи директор заводу. Це стосується не лише справи Сафаргалі, а системи державного управління загалом. Почати можна зі звернення Президента Татарстану до Президента РФ з проханням про помилування Даніса Сафаргалі. Практика «російського законодавства» показує, що здійснення помилування можливе навіть без відповідного клопотання політичного в’язня.