Заради них і задля нас: чому Україна має виступити адвокатом корінних народів РФ у світі

Політика Москви спрямована на повну асиміляцію інших національностей Російської Федерації задля створення безликої й слухняної маси “єдіного русского народа”. І в Кремлі цього вже навіть не намагаються приховати: ініційовані Путіним зміни до Конституції РФ загрожують зникненням національних республік.

Корінним народностям нібито “федеративної” держави не дозволяють вивчати рідну мову, їхніх активістів переслідують за намагання відстояти права на самовизначення власного народу. Зрештою це обертається такими трагедіями, як самоспалення удмуртського вченого Альберта Разіна у 2019 році на знак протесту проти русифікації удмуртів.

У цій ситуації на захист поневолених народів сусідньої держави повинна виступити Україна. Для якої це не лише справа “морального вибору” – адже ще недавно українці зазнавали не менших утисків, і продовжують потерпати від колонізаційних судом Російської імперії навіть здобувши незалежну державу.

Не менш важливо те, що підтримка національних рухів на території РФ безперечно вигідна й самій Україні. На жаль, українська влада цього не розуміє або не хоче розуміти, інакше робила б на їх захист значно більше.

Про це йшлося під час онлайн-дискусії “Чи може Україна бути адвокатом корінних народів РФ?”, організованої Мережею захисту національних інтересів “АНТС” та Центром дослідження безпекового середовища “Прометей”.

Рівно рік тому, 30 травня 2019 року, український парламент восьмого скликання 234 голосами ухвалив постанову “Про звернення Верховної Ради України до Організації Об’єднаних Націй, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, національних парламентів держав світу щодо засудження порушення прав корінних народів у Російській Федерації”, яку оглядачі назвали “історичною”.

“Це взагалі перша така постанова від парламенту іншої держави на захист усіх корінних народів РФ”, – наголошує директор Центру суспільних досліджень “Український меридіан” Дмитро Левусь.

“Постанова Верховної Ради була дуже великою підтримкою для нас”, – запевняє інязор (головний старійшина) ерзянського народу Сиресь Боляєнь.

Інязор зауважив, що невипадково у 2019 році під час традиційного великого моління в Ерзяно-Мокшанії (Республіка Мордовія), яке відбувається раз на три роки, старійшини ерзянського народу обрали головою саме його – “громадянина України, ветерана російсько-української війни, націоналіста за поглядами“.

Адже саме Україна “сьогодні є для корінних народів Російської Федерації прикладом того, як треба боротися за свою країну”.

“Ми згадуємо останні сто років української боротьби, коли й надії ніякої не було, а ви трималися. І це не тільки приклад, а ще й наша велика надія.

Адже на сьогодні в Європі ніхто, крім України, не розуміє, що коїться там (в РФ. – “Н”) усередині”, – наголосив Боляєнь.

За його словами агонізуюча імперія відчайдушно намагається врятувати себе від розпаду, тому останнім часом тиск на корінні народи набагато посилився – Москва прагне позбавити їх традицій, національної самосвідомості, мови.

“Моя рідна мова вивчається раз на тиждень – і це факультатив. Вони кажуть нам: вивчайте на кухні, в родинах. Але ми знаємо, що мова зберігається лише тоді, коли розвивається”, – розповів ерзянський старійшина.

Ми потребуємо допомоги не просто як милості – ви теж у цьому зацікавлені

Сиресь Боляєнь

Україна є для численних народів РФ “останньою соломинкою” (чи однією з останніх) не лише тому, що ми спроможні їх зрозуміти, адже також постраждали від імперської політики держави-агресора. А й тому, що ми справді маємо можливості їх підтримати. Щоправда, чомусь надто рідко цими можливостями користуємося.

“На відміну від корінних народів РФ, українці мають свою державу, а отже, наділені міжнародною суб’єктністю. Саме тому вони дивляться на нас з такою надією – бо ми можемо використовувати міжнародні майданчики, щоб представляти і їхні інтереси, бути речником їхніх проблем”, – пояснює політолог, аналітик Центру дослідження безпекового середовища “Прометей” Павло Подобєд.

Певні народності Російської Федерації можуть сподіватися на ситуативну підтримку інших, близьких їм етнічно або релігійно держав. Скажімо, на захист корінних народів, які сповідують іслам, можуть висловитися країни мусульманської спільноти, а фіно-угорські національності зазвичай розраховують на підтримку, відповідно, Фінляндії, Угорщини чи Естонії.

Проте більшості з них зараз не до сварок із Росією, вважає український фіно-угрист, історик і журналіст Ростислав Мартинюк.

Тоді як Україна має унікальний інструментарій, щоб відстоювати інтереси всіх корінних народів РФ

Ростислав Мартинюк

“Скажімо, фіно-угорських народів на території РФ аж 14. Проте Угорщина наразі розміняла їхні інтереси на можливість [за підтримки Росії] тиснути на Україну. Фінляндія відбивається від звинувачень Москви щодо нібито геноциду росіян під час Другої світової. Естонія маленька і шукає якщо не союзників, то нових економічних можливостей… самого Путіна запросили відвідати Конгрес фіно-угорських народів. Тоді як Україна має унікальний інструментарій, щоб відстоювати інтереси всіх корінних народів РФ”, – наголошує експерт.

“Ми потребуємо допомоги не просто як милості – ви теж у цьому зацікавлені“, – зауважує інязор ерзянського народу Сиресь Боляєнь.

Й інші експерти з ним у цьому погоджуються. Наголошуючи, що підтримувати корінні народи Російської Федерації – це для України не лише питання моралі, а й стратегічно вигідний хід.

Адже таким чином ми здобуваємо союзників у стані ворога, що особливо важливо під час війни.

І не лише. Україна безумовно зацікавлена в посиленні позицій національних рухів передусім тому, що це послабить – а в перспективі й знищить повністю – імперську потугу кремлівської махіни.

“Якщо національні рухи досягнуть своєї головної мети, то ми матимемо не якусь іншу версію «єдиної-неподільної», а сукупність національних країн, які багато в чому подібні до України.

Підтримувати корінні народи РФ Україні з усіх точок зору вигідніше, ніж умовну “загальнодемократичну російську опозицію

Максим Майоров

Ані географія, ані історія не зобов’язуватимуть їх до розбудови імперії, встановлення панування над Східною Європою чи до глобальної конкуренції із Заходом. Як це «зобов’язує» єдину Росію, якою б вона не була – монархічною, комуністичною, демократичною тощо”, – наголошує політолог, аналітик Центру “Прометей” Максим Майоров.

А отже, підтримувати корінні народи РФ Україні з усіх точок зору вигідніше, ніж умовну “загальнодемократичну російську опозицію”.

“Якщо ми матимемо справу не з одним великим суб’єктом – Росією, якою б вона не була, а з конгломератом національних країн, то сама постановка питання про загрозу зі сходу знімається. І на сході ми отримаємо таку саму ситуацію, як і на Заході. Тобто різні демократичні країни, з якими можуть бути певні прикордонні проблеми чи непорозуміння в галузі політики історичної пам’яті. Але це не становитиме для України екзистенційну глобальну загрозу підкорення, яка походить від монолітної Росії”, – підкреслює Майоров.

Окремо варто зазначити, що привертаючи увагу світової спільноти до того “безпрєдєлу”, який чинить російська влада щодо різних народів умовно федеративної держави, Україна отримає додаткові нагоди для тиску на державу-агресора.

Втім, як із сумом зазначають фахівці, цей шанс українська влада здебільшого нехтує.

“На жаль, поки що ми переважно марнуємо різні можливості застосувати міжнародний тиск на Російську Федерацію, які вона сама ж створює на своїй території. Лише за останній рік Україна повинна була активно привертати увагу світової спільноти до таких порушень прав людини, як заборона башкирської організації «Башкорт», ув’язнення відомого башкирського публіциста й політичного діяча Айрата Дільмухаметова тощо. Голова Міллі Меджлісу татарського народу Фаузія Байрамова у 2014 році виходила на протести з українським прапором, а коли її переслідують – ми теж мовчимо… А мали б активно використовувати всі доступні нам міжнародні майданчики – ООН, ПАРЄ, ОБСЄ тощо – для того, щоб знову й знову вимагати тиску на РФ”, – каже політолог Павло Подобєд.

Натомість Росія, як відомо, не втрачає жодної нагоди прокричати на увесь світ про “прітєснєніє” російськомовних в Україні, збираючи засідання Радбезу ООН, наприклад, для обговорення закону про забезпечення функціонування української мови як державної.

“Поки що тільки Росія намагається впливати на Україну, активізуючи етнічні рухи – угорців на Закарпатті, болгар у Бессарабії… І з боку Кремля – це диверсійна робота. Натомість робота України на захист національних рухів у Російській Федерації – це аж ніяк не диверсія, адже вона посилається на міжнародні європейські документи про захист прав народів, їхніх мов і культурної ідентичності. Ми повинні бути сміливішими“, – підсумовує Ростислав Мартинюк.

Новинарня